Прихід дементорів або як я борюсь з емоційними спадами.

Скільки я себе пам’ятаю, а останні 15 років так точно, з регулярністю раз на кілька місяців, я провалююся у прірву.

Хтось називає це емоційним вигоранням, спадами, депресивними епізодами, а я, як людина з яскравою уявою, яка виросла на книгах про Гаррі Поттера, називаю цей стан «приходом дементорів».

Це дійсно дуже схоже на те, що описувала Джоан Роулінг: повне виснаження, відсутність сил, апатія, деструктивний внутрішній діалог:

«Я нікчемна, усе безглуздо, світ — тлін, життя — біль, я бездарна, безхребетна і взагалі, який сенс вставати з ліжка…»

Суцільна темрява.

У цьому тексті я хочу поділитися тим, як я вчуся долати ці епізоди, які спостереження зробила за роки саморефлексії та терапії, які тригери їх запускають і які кроки допомагають мені зменшити їхню регулярність та інтенсивність.

2 основні причини моїх спадів:

1. Ефект гойдалки: різкий підйом → різкий спад

Один із найбільш очевидних тригерів — яскраві емоційні сплески: подорожі, переїзди, зміна роботи, романтичні потрясіння, навіть відпустка.

Уявімо гойдалки.

Будь-який значний підйом емоцій вгору природним чином призводить до різкого відкату вниз.

Цей маятник — один із законів Всесвіту. Він нормальний.

Я бачу два можливих варіанти:

1. Відмовитися від яскравих емоцій, щоб уникнути природних відкатів (що звучить доволі сіро).

2. Знизити інтенсивність маятника (мій варіант).

Я проводжу експеримент під назвою: жити повільніше.

Наприклад, у подорожах. Мій новий формат — slow travel: в 10 разів менше активностей, ніж я б запланувала 10 років тому. Щоб було час на ранкові ритуали, спорт, сон.

Нічні тусовки, інтрижки, 5 міст за 5 днів… усе, що в 20 років викликало захоплення, тепер — не для мене.

Я вкотре повторюю собі як мантру:

Менше — та краще. Радіти, але не до поросячого вереску.

2. Перебільшення своєї важливості, очікувань і впливу на результат

Я, як у тому фільмі про 50 перших побачень, із завидною регулярністю забуваю:

не все у цьому світі залежить від мене.

Кількість моїх зусиль, часу, якість моєї роботи не гарантують результат.

Я почула від учителя медитації (а потім згадала, що так кажуть і християни): «йти з Богом».

Для мене це означає:

• робити свою частину роботи відповідально і з повною віддачею,

• але пам’ятати, що інша частина — не в моїх руках.

Вона належить Богу, Всесвіту, удачі — як би це не називалося.

Коли я про це забуваю, я починаю перебільшувати свою роль і значущість.

І тоді маятник очікувань злітає на неймовірну висоту.

А коли результат не настає…

що нормально, адже він може бути відкладеним у часі, може прийти у несподіваній формі або не прийти взагалі, хоч як би ти не старався

…маятник різко хитає вниз.

І дементори тут як тут.

Як проходять мої спади?

Своїм особистим прогресом вважаю те, що мені вдалося вдвічі зменшити тривалість і інтенсивність спадів.

Раніше я по два тижні лежала овочем, кожні кілька місяців.

Зараз мені вистачає тижня, щоб:

• відлежатися,

• а потім ще й зробити генеральне прибирання в будинку.

Звучить банально, але це стало можливим завдяки здоровому способу життя.

Що мені допомагає?

Я реально роблю багато для свого фізичного і психічного здоров'я.

Серед того, що працює на 100%:

• Тверезість (повна відмова від алкоголю).

• Здорове харчування.

• Медитації.

• Спорт щодня.

• Режим дня.

У цій рутині я бачу своє спасіння.

Мені важливо дотримуватися розпорядку дня і мати план.

Я, чесно кажучи, трохи заздрю людям, які можуть жити більш спонтанно:

• працювати з кафе або прямо з ліжка,

• поїхати у спа посеред робочого дня,

• дивитися серіали зранку…

Мій рівень пластичності — замість пробіжки піти в тренажерний зал.

І чим чіткіше я дотримуюся ритму, тим мені спокійніше.

Нуднувато? Не посперечаєшся.

Але хотілося б утримувати емоційний і фізичний баланс, де б я не була, куди б мене не занесло.

Розстеляти килимок для йоги і практикувати як на світанку біля океану, так і в офісі.

Працювати на повну вдома або в кафе в Парижі.

Медитувати незалежно від того, що за вікном — спів птахів чи відбійний молоток.

Я дуже хочу бути вільнішою, легшою, не кататися на емоційних гойдалках.

Але поки що роблю все, що можу.

А як ви справляєтеся зі своїми емоційними спадами?

Що вам допомагає? Буду рада почути про ваш досвід.